В Україні дві новини - гарна і погана.
Гарна та, що Тимошенко не стала президентом.
А погана, що Президентом став Янукович
(народна творчість)
Сто разів Русь утворювалась
І сто разів її руйнували
(Велесова книга)
Що принесе Україні президентство Януковича? Для когось з новим Президентом пов’язана надія на поліпшення життя, закінчення економічної кризи. А для когось, обрання Януковича – це тривога за державний суверенітет, за небезпеку поширення «донецьких методів» кримінальних розбірок на всю країну. Сподівання і побоювання, як одних, так і других дещо завищені. Янукович буде таким президентом, яким йому дозволять бути об’єктивні рамки історичних умов та суб’єктивні замовлення корпоративних чинників. Відомо, що в Україні Володимир Федорович представляє інтереси корпорацій-експортерів, на противагу Юлії Володимирiвни, яка представлє інтереси корпорацій-імпортерів. Відомо також, що новий Президент воліє бути представником інтересів Кремля в Україні, аби за рахунок політичних поступок і послуг отримати економічні преференції. Гадаю, що перспективи цієї діяльності В.Ф. Януковича будуть докладно розглянуті більш фаховими спеціалістами і більш масштабно, ніж міг би зробити ваш покірний слуга.
Я ж хочу звернути увагу шановного читача, поглянути на президентство Януковича з іншого боку. Загальновизнано, що минулі вибори пройшли під знаком безальтернативності. Люди не хотіли голосувати за фіналістів виборчої кампанії, але альтернативи їм не було. Тому приходилось обирати між поганим і ще гіршим. Констатуємо факт: на поточний момент в Україні немає не тільки загальнодержавного лідера, а навіть немає незаплямованих і перспективних лідерів не загальнодержавного масштабу, здатних привернути до себе увагу і довіру виборців. Третій і четвертий призери також зайняли свої місця не через те, що є виразниками певного електорального сегменту, а завдяки всеоб’ємлючої всеукраїнської безальтернативності.
Що за часи такі настали? Повна безвихідь: національних лідерів немає, орієнтирів немає, соціального розвитку немає, економічного розвитку немає, національного розвитку немає! І чому саме в Україні таке становище? Адже поряд з Україною, наприклад в Білорусі, такого становища немає. А Польща взагалі процвітає, порівняно з нами.
Відповідь на це питання можна знайти, якщо допустити, що Україна наближається до найнижчої точки свого падіння. І цілком логічно, що не можуть бути двигунами цього падіння успішні люди. На всіх рівнях влади ми бачимо керівників, які проводять діяльність не заради державних інтересів, а заради інтересів власних чи корпоративних. З іншого боку, ми бачимо людність, яка не може створити громадянське суспільство; ми бачимо занепад моралі і відсутність людського розвитку.
Маємо загальний хаос – розвал економіки і соціальної інфраструктури, надзвичайна залежність від Росії і Заходу, величезні зовнішні борги, параліч державного управління, різке зменшення народжуваності та зменшення населення.
А загальний хаос – це прояв трасформаційної системної кризи. Трансформаційної – тому що відбувається якісне переродження суспільства.
Ну і, поскільки, ми успішно прямуємо до найнижчої точки нашого падіння, цілком логічно, що країну очолює лідер, призначення якого довести країну до самого низу.
І коли ми пройдемо найнижчу точку падіння, то з’являться потрібні люди, які очолять процеси щодо генерування пробудження суспільства.
А поки що маємо Януковича, свого роду, теж потрібна людина, в потрібному місці, в потрібний час.
Іван Перець
